Вот так отец...

Подумаешь - одного убили. В России - не сосчитать. Отсталая страна - Турция. Далеко ей до нас.

[email protected]

А в России украинцев убивают, и все молчат. Малодушие так и прет. Следствие началось только после праздников. "Люди" правоохранительных органов празднуют новый год, раскрытие преступлений их не волнует. Як пішов у вічність Володимир Сенишин 30.12.06, 20:55:24 Про останній день життя і підле убивство улюбленого розповідає його дружина Наталя Ковалёва, що стала вдовою в минулу неділю У неділю 24 грудня приблизно в 19 годин мій чоловік Володимир Іванович Сенишин вийшов з під'їзду нашого будинку №170 по вулиці Марата, щоб завести і прогріти машину. Перед цим Володя велів мені і члену організації «За права людини» Сергію Дмитровичу Смердову, що знаходився в нас у гостях, через п'ять вийти до машини, сказавши, що посигналить нам знизу. Останнім часом, після нападу на мене в під'їзді цього ж будинку 19 липня поточного року, Володя постійно оберігав мене. Він сам завжди виходив з будинку першим, і обов'язково просив кого-небудь супроводжувати мене. Так і не почувши від нього обіцяного звукового сигналу з нашого «уазика», ми зібралися і вийшли із Сергієм на вулицю. Він йшов переді мною і першим побачив Володимира, що лежав на землі прямо біля дороги. Володя лежав, скорчившись, на лівому боці і дихав з голосними хрипами. Портфель з документами був при ньому. Я підбігла до Володі, і, не вірячи своїм очам, обережно взяла його під голову, що була на льоду в калюжі крові. Згадала слова Володі, який розповідав про те, як рятував мене – він тримав мою голову і, дивлячись на моє розірване обличчя, кричав: «Дихай ротом, Наташа! Дихай ротом!». И я теж стала кричати йому: «Дихай, Вовка! Дихай!..» При цьому помітила на нашій вулиці Марата кілька людей, в основному жінок, що кричали нам: мовляв, вони вже викликали «Швидку» і міліцію. Сергій початків розпитувати їх про тільки що побачене. Почув від очевидців: двоє спортивного виду молодих людей у темному одязі вибігли за Володею з-під арки нашого будинку № 170 з якимись бітами в руках. Володя вискочив з арки на дорогу, він кричав і намагався вибігти на світло, до людей. Було слизько, схоже, він посковзнувся на льоді. Переслідувачі наздогнали його, звалили з ніг і стали бити. Це відбувалося на очах багатьох людей, які виходили з трамвая і з прохідної Тульського патронного заводу імені Сергія Кірова (вул. Марата, 139), що знаходиться саме напроти нашого будинку. Ці двоє нанеся удари «бітами” по голові Володі і швидко утекли… Пройшло всего 5 хвилин, як Володя вийшов з будинку. Машина була відкрита, ключі від неї я знайшла в складках його одягу, коли його роздягали в лікарні перед реанімацією. Чому він, відкривши машину, повернувся до будинку? «Швидка» приїхала хвилин через 10-15, до лікарні добралися за такий же час - і відразу ж в реанімацію. Ще у салоні «Швидкої» намагалися на ходу поставити йому крапельницю, але безуспішно. Вибої на вулицях, “пробки” на дорозі і т.д. У лікарні на «каталці» Володю роздягнули. Його шкіряна куртка була повна крові, він ще дихав. Обличчя усі спухнуло, я не могла зрозуміти, де рани, що з ним зробили. Зараз усе відомо. Основна причина смерті – перелом склепінної кісти черепа, колоті рани в праву скроню, наскрізь проткнуте обличчя в області щік - ушкоджена основа язика, різана рана в області шиї, сильно ушкоджене праве плече – колоті рани, усе розірвано. Сколотий він був не ножем, чимось більш могутнім і не плоским. Удари в плече були нанесені першими, а все інше – коли він уже був на землі, на лівому боці, тому що всі удари – по правій частині голови і шиї. І весь цей жах убивства людини відбувся в Тулі на світлій частині вулиці, на очах у багатьох людей. Писати далі пока не можу – нема сил… Наталя КОВАЛЬОВА. 29 грудня 2006 року GOBZA [email protected] P.S. Про те, як розслідувалася кримінальна справа, збуджена по факту замаху на моє життя 19 липня 2006 року, і як полковник міліції, начальник Пролетарського УВС міста Тули, що прибув до нас додому вечором після звістки про смерть Володі, став кричати на мене - чому, мовляв, ми не зверталися до них і не говорили про погрози – розповім пізніше. Додам тільки, що я так і не бачила ні єдиного документа про «мою» кримінальну справі. Загалом, у Тулі атмосфера повного безправ'я - і в правоохоронних органах, і в лікарні. Поки незмога писати про це... Є тільки Володіна могила в Тулі на новому цвинтарі №3, ділянка 36. “УАЗ”, біля якого стоїть Володя - наш. Вулиця Марата - у Кіровськом селищі Пролетарського району Тули, напроти прохідних ОАО “Тульський патронний завод”. Так склалося, що усе, що відбувається в Кіровськом селищі, приписують діям наркоманів і хуліганів. Хоча будинок адміністрації Пролетарського району через два будинки від нашого, по цій же вулиці Марата. До речі, у понеділок, 25-го, ми повинні були одержати узгодження нашого ескізного проекту по перебудові квартири 17, де ми зараз працюємо, у нежиле офісне приміщення. Ми планували облаштувати окремий вхід, стоянку для автомобілів, і взагалі упорядкувати прилягаючу територію. Я хочу, слідами подій, що відбулися з нами, вимагати пристрою висвітлення внутрішніх дворів і зносу колишніх дров'яних сараїв – пристановища підозрілих типів. Храм, у якого коштує Володя на фото - у центрі Тули, недіючий. Це, і Володя з цим був згодний - найкрасивіше, що є в Тулі з будинків. Як він називається, на жаль, не знаю поки. Ми якось оглядали його, він цікавий нам із професійної сторони. Імовірно, його будували, як і майже скрізь у Московии - вихідці з Італії, у Тулі є кілька церков, виконаних у цьому стилі, у тому числі і костьол, що недавно все-таки перестав бути якоюсь конторою, і його реставрують. А цей храм ми з Володею останнім часом бачили щодня, проїжджаючи на роботу. Лінії його покритих міддю куполів не можуть не викликати замилування. Він завжди притягав погляд і призивав до спокою, давав упевненість. Я дуже ціную цю фотографію. Узагалі, події, що відбулися в цей день - усі наповнені символікою. Усі, починаючи від сну, що прийшов 24 грудня над ранок, у якому я відчула і радість, і страх утрати, перетворення чогось сьогодення в паперове зображення. Моторошний сон. І присутність людей, що випадково приїхали, як би навмисно, щоб підтримати мене у важкий час. Я упевнена, що Володя до останнього подиху готовий був оберігати мене. Він був відважним, відповідальним, шляхетним, і любов його до мене була дійсною чоловічою любов'ю. За кілька днів до загибелі він, лаючи мене за чергову мою помилку, говорив з розпачем: "Що ти робиш? Ніхто не захистить тебе" і в цей раз він не додав слів "крім мене". Ми постійно обговорюємо обставини його загибелі, згадуючи всі дріб'язки, зіставляючи їх, і запевняємося в тім, що, будучи в машини і відкривши двері її, він помітив підозрілих типів, що направлялися до нашого під'їзду. І, знаючи, що ми будемо виходити, взяв усі на себе, відігнав їх, як птах, що охороняє своє гніздо. У нього были сильні руки, руки скрипаля, у нього были крила. Вони только-только почали розправлятися по-справжньому, але це стало комусь неугодним. Наталя КОВАЛЬОВА. [email protected] 29 грудня 2006 року На світлинах: Володимир Сенишин іде по дорозі до храму. 24 грудня 2006 р. 13.20. Територія Тульського Кремля. Володимир Сенишин - за п'ять годин до... Арка будинку по вулиці Марата, 170, з якої він вибігав, намагаючись врятуватися. Калюжа з кров'ю біля місця, де ми його знайшли - Тула, вулиця Марата. Тульський патронний завод, майже напроти прохідної якого відбулося убивство. Володіне робоче місце з його жалобною фотографією. Как в вечность ушёл Владимир Сенишин (рос.) О последнем дне жизни и подлом убийстве любимого рассказывает его жена Наталья Ковалёва, ставшая вдовой в минувшее воскресенье В воскресенье 24 декабря примерно в 19 часов мой муж Владимир Иванович Сенишин вышел из подъезда нашего дома №170 по улице Марата, чтобы завести и прогреть машину. Перед этим Володя велел мне и находящемуся у нас в гостях члену организации «За права человека» Сергею Дмитриевичу Смердову минут через пять выйти к машине, сказав, что посигналит нам. В последнее время, после нападения на меня в подъезде этого же дома 19 июля этого года, Володя постоянно оберегал меня. Он сам всегда выходил из этого дома первым и обязательно просил кого-нибудь сопровождать меня. Так не услышав от него обещанного звукового сигнала с нашего «уазика», мы собрались и вышли с Сергеем на улицу. Он шел впереди меня и первым увидел Владимира, лежавшего на земле прямо у дороги. Володя лежал, скрючившись, на левом боку и дышал с громкими хрипами. Портфель с документами был при нем. Я подбежала к Володе, и, не веря своим глазам, осторожно взяла его под голову, которая была на льду в луже крови. Вспомнила, как Володя рассказывал о том, как спасал меня – он держал мою голову и, смотря на мое разорванное лицо, кричал: «Дыши ртом, Наташа! Дыши ртом!». И я тоже стала кричать ему: «Дыши, Вовка! Дыши!..» При этом заметила на нашей улице Марата несколько человек, в основном женщин, которые кричали нам, что уже вызвали «Скорую» и милицию. Сергей начал расспрашивать их об только что увиденном. Услышал от очевидцев: двое спортивного вида молодых людей в темной одежде выбежали за Володей из-под арки нашего дома № 170 с какими-то битами в руках. Володя выскочил из арки на дорогу, он кричал и старался выбежать на свет, к людям. Было скользко, похоже, он поскользнулся на льду. Преследователи догнали его, свалили с ног и стали бить. Это происходило на глазах людей, выходивших из трамвая и из проходной Тульского патронного завода имени Сергея Кирова (ул. Марата, 139), находящегося как раз напротив нашего дома. Нанеся удары, эти двое быстро убежали. Прошло всего 5 минут, как Володя вышел из дома. Машина была открыта, ключи от нее я нашла в складках его одежды, когда его раздевали в больнице перед реанимацией. Почему он, открыв машину, вернулся к дому? «Скорая» приехала минут через 10-15, до больницы добрались за такое же время - и сразу в реанимацию. В «Скорой» пытались поставить ему капельницу, но безуспешно. Ухабы на улицах, пробки и т.д. В больнице на «каталке» Володю раздели. Его кожаная куртка была полна крови, он еще дышал. Лицо все вспухло, я не могла понять, где раны, что с ним сделали. Сейчас все известно. Основная причина смерти – перелом сводчатой кости черепа, колотые раны в правый висок, насквозь проткнуто лицо в области щек - повреждено основание языка, резаная рана в области шеи, сильно повреждено правое плечо – колотые раны, все разорвано. Исколот он был не ножом, чем-то более мощным и не плоским. Удары в плечо были нанесены первыми, а все остальное – когда он уже был на земле, на левом боку, потому что все удары – по правой части головы и шеи. И весь этот ужас убийства человека произошёл в Туле на светлой части улицы, на глазах у многих людей. Писать дальше пока нет сил… Наталья КОВАЛЁВА. 29 декабря 2006 года GOBZA [email protected] P.S. О том, как расследовалось уголовное дело, возбужденное по факту покушения на мою жизнь 19 июля 2006 года, и как полковник милиции, начальник Пролетарского УВД города Тулы, прибывший к нам домой вечером после известия о смерти Володи, стал кричать на меня - почему, мол, мы не обращались к ним и не говорили об угрозах – расскажу позже. Добавлю только, что я так и не видела ни единого документа о «моем» уголовном деле. В общем, в Туле атмосфера полного бесправия - и в правоохранительных органах, и в больнице. Пока нет сил писать об этом... Есть только Володина могила в Туле на новом кладбище №3, участок 36. “УАЗ”, возле которого стоит Володя - наш. Улица Марата - в Кировском поселке Пролетарского района Тулы, напротив проходных ОАО “Тульський патронный завод”. Так сложилось, что все, что происходит в Кировском поселке, приписывают действиям наркоманов и хулиганов. Хотя здание администрации Пролетарского района через два дома от нашего, по этой же улице Марата. Кстати, в понедельник, 25-го, мы должны были получить согласование нашего эскизного проекта по переустройству квартиры 17, где мы сейчас работаем, в нежилое офисное помещение. Мы планировали обустроить отдельный вход, стоянку для автомобилей, и вообще благоустроить прилегающую территорию. Я хочу, по следам событий, произошедших с нами, требовать устройства освещения внутренних дворов и сноса бывших дровяных сараев – пристанища подозрительных типов. Храм, у которого стоит Володя на фото - в центре Тулы, недействующий. Это, и Володя с этим был согласен - самое красивое, что есть в Туле из зданий. Как он называется, к сожалению, не знаю пока. Мы как-то осматривали его, он интересен нам с профессиональной стороны. Вероятно, его строили, как и почти везде в Московии - выходцы из Италии, в Туле есть несколько церквей, выполненных в этом стиле, в том числе и костел, который недавно все-таки перестал быть какой-то конторой, и его реставрируют. А этот храм мы с Володей в последнее время видели каждый день, проезжая на работу. Линии его покрытых медью куполов не могут не вызывать восхищения. Он всегда притягивал взгляд и призывал к спокойствию, давал уверенность. Я очень ценю эту фотографию. Вообще, события, которые произошли в этот день - все наполнены символикой. Все, начиная от сна, пришедшего 24 декабря под утро, в котором я почувствовала и радость, и страх потери, превращение чего-то настоящего в бумажное изображение. Жуткий сон. И присутствие людей, случайно приехавших, как бы нарочно, чтобы поддержать меня в трудное время. Я уверена, что Володя до последнего вздоха готов был оберегать меня. Он был отважным, ответственным, благородным, и любовь его ко мне была настоящей мужской любовью. За несколько дней до гибели он, ругая меня за очередную мою оплошность, говорил с отчаянием: "Что ты делаешь? Никто не защитит тебя" и в этот раз он не добавил слов "кроме меня". Мы постоянно обсуждаем обстоятельства его гибели, вспоминая все мелочи, сопоставляя их, и уверяемся в том, что, будучи у машины и открыв дверь ее, он заметил подозрительных типов, направлявшихся к нашему подъезду. И, зная, что мы будем выходить, взял все на себя, отогнал их, как птица, охраняющая свое гнездо. У него были сильные руки, руки скрипача, у него были крылья. Они только-только начали расправляться по-настоящему, но это стало кому-то неугодным. Наталья КОВАЛЁВА. [email protected] 29 декабря 2006 г. На фотографиях: Володя Сенишин уходит от нас по дороге к храму. Территория Тульского Кремля. Владимир Сенишин - за пять часов до... Арка дома по улице Марата, 170, из которой он выбегал, пытаясь спастись. Лужа с кровью возле места, где мы его нашли - Тула, улица Марата. Тульский патронный завод, почти напротив проходной которого произошло убийство. Володино рабочее место с его траурной фотографией. Додатки: ФСБ и прокуратура предупреждают... В Туле ищут преемника Виктора Рожкова Как уже писали «Тульские Prяники», осенью нынешнего года в отставку будет отправлен нынешний начальник УВД Тульской области Виктор Рожков. Работа по подбору его преемника входит в решающую фазу. Этим озабочены не только в Москве, но и в Туле, поскольку руководители региональных управлений внутренних дел отныне будут согласовываться с губернаторами. В минувшую пятницу губернатор Вячеслав Дудка, начальник областного УВД Виктор Рожков, исполняющий обязанности главы Тулы Владимир Могильников, председатель городской думы Олег Самылин и председатель бюджетного комитета гордумы Евгений Авилов побывали в УВД Пролетарского района. Наши источники рассказывают, что губернатору особенно понравилась камера предварительного заключения (КПЗ) ... В комментариях тульских СМИ сообщалось, что УВД Пролетарского района, возглавляемое полковником милиции Иваном Роденковым, чуть ли не самое лучшее в области. Те, кто не понаслышке, знает ситуацию в Пролетарском районе, и особенно начальника таможней милиции, долго хохотали по этому поводу. Однако областной прокуратуре и УФСБ по Тульской области в тот день было не до смеха. Дело в том, что за Иваном Роденковым тянется длинный шлейф различных неблаговидных деяний, многие из которых подпадают под действие сразу нескольких статей Уголовного кодекса. Примечательно, что все это происходит как раз после того, как отношения между областной прокуратурой и начальником УВД Тульской области вновь обострились. Однако Вячеслав Дудка, похоже, об этом не знает. Между тем Владимир Могильников играет свою собственную партию. Разве плохо иметь во главе областной милиции давно знакомого ему сотрудника правоохранительных органов? Складывается такое впечатление, что опытный в аппаратных интригах Владимир Могильников ловко манипулирует неискушенным в политике губернатором в своих собственных интересах. Ну, а пропихнув в главы города Евгения Авилова, Могильников помимо всего получает, как возможность протаскивать через Думу любые выгодные ему документы, так и контролировать деятельность думской контрольной комиссии. Смотрины завешены. Готовьтесь. Как всегда к ... С наилучшими пожеланиями, Титановый Клык 15.08.2005 – «Тульские Prяники” http://pryaniki.org/smi-in.htm?id=1672 Володимира Сенишина поховали... У середу 27 грудня о 14 годині 30 хвилин поховали Володимира Івановича Сенишина... З Москви в Тулу на прощання з товаришем приїхали заступник директора Культурного центру України в Москві Юрій Миколайович Василенко, голова Товариства української культури “Славутич” професор Василь Федорович Антонів і я, його заступник і голова Ревізійної комісії Об’єднання українців Росії Тарас Миколайович Дудко. Траурна процесія почалась з тульського храму Дванадцяти апостолів. Російський священик провів коротеньку панахиду. Потім поїхали на місцевий цвинтар. Всього зібралось 15 громадян. Серед них була рідна сестра Володимира Сенишина зі Львова та відомий функціонер з Москви Валерій Фокович Семененко. Останній з нами не спілкувався. Наталка Ковальова від страшного горя майже вся посивіла. Люди досить залякані. Інформації про трагічну подію дуже мало. Наталка обіцяла приїхати в Москву і “детально все розповісти”... Тарас ДУДКО [email protected] 28 грудня 2006 року

И кто из нас турки?

В Турции убийство оппозиционного журналиста вывело на улицы десятки тысяч людей, выразивших протест. У нас убийство Политковской вывело на пикет пару десятков людей. Гарант вяло произнес эпитафию о вреде, приносимом покойной. Спрашивается, кто из нас азиат?

Чем меньше хачья тем больше кислороду

Свободу Деточкину

Интереснов в армении есть турецкая газета? Вот в Апсны в парламенте этих 50% хотя они хотят все захватить у них болезнь в нации Где бы они не жили всюду требуют автономию,скоро Краснодар тю-тю

понятие о Праве и Законе - основа Гражданского ОБщества

Однако по русским понятиям "отец заложил сына". А пукина золожить некому - сссирротаааа!!